Для пацієнтів, які продовжують терапію гормоном росту після виникнення дефіциту гормону росту в дитячому віці, рекомендована доза становить 0,2–0,5 мг на добу. Дозу потрібно поступово збільшувати, або зменшувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта, що визначається концентрацією ІФР-1.

• Мають тяжкий дефіцит гормону росту, пов'язаний з множинною гормональною недостатністю внаслідок відомої патології гіпоталамуса або гіпофіза.
• Мають принаймні один відомий дефіцит іншого гормону гіпофіза, окрім пролактину.

• Мали дефіцит гормону росту в дитинстві внаслідок вроджених, генетичних, набутих, дитячих або ідіопатичних причин.
• Пацієнтам, у яких ДГР виник у дитинстві, слід повторно оцінити секреторну здатність гормону росту після завершення поздовжнього росту.
• У пацієнтів з високою ймовірністю персистуючого ДГР, тобто вродженої причини, або вторинної причини ДГР (внаслідок захворювання гіпофіза/гіпоталамуса або інсульту), за умови лікування ГР протягом щонайменше 4 тижнів та наявності рівня інсуліноподібного фактора росту-I (IФР-I) SDS < -2  можна розглядати як достатній доказ вираженого ДГР.

Для пацієнтів, у яких дефіцит гормону росту виник у дорослому віці, терапію слід розпочинати з низької дози: 0,15–0,3 мг на добу. Дозу слід поступово збільшувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта, що визначається концентрацією ІФР-1. 
У обох випадках метою лікування є досягнення концентрації ІФР-1 у межах величини стандартного відхилення від середньої вікової норми, що становить 2. Пацієнтам з концентрацією ІФР-1 у межах норми на початку курсу лікування слід застосовувати гормон росту в дозі, потрібній для збільшення концентрації ІФР-1 до верхніх меж норми, але не більше величини стандартного відхилення, що становить 2. Підбираючи дозу, можна також брати до уваги клінічний ефект і побічні реакції. Відомо, що в деяких пацієнтів з дефіцитом гормону росту, незважаючи на належну клінічну відповідь, не нормалізуються рівні ІФР-1; таким пацієнтам не потрібно підвищувати дозу. Щоденна підтримуюча доза лише зрідка перевищує 1,0 мг на добу. Для жінок може бути потрібне застосування вищих доз, ніж для чоловіків, оскільки в чоловіків з часом відзначається вища чутливість до ІФР-1. Це означає, що в жінок, особливо тих, хто отримує пероральну естрогензамісну терапію, існує ризик розвитку недостатнього клінічного ефекту, а в чоловіків – надлишкового. Тому кожні 6 місяців слід контролювати точність дози гормону росту. Оскільки з віком відбувається фізіологічне зменшення продукування гормону росту, можна зменшити дозу препарату. У пацієнтів віком від 60 років терапію потрібно розпочинати з дози 0,1–0,2 мг на добу; дозу слід повільно підвищувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта. Слід застосовувати мінімальні ефективні дози. Щоденна підтримуюча доза для цих пацієнтів лише зрідка перевищує 0,5 мг на добу.